Колаж ЗМІСТу
0Вікторія Іванова08 квітня 2026, 18:04
Іван Шовкопляс відкривав давні стоянки, писав про «небажаних» учених і за це зазнав переслідувань. Та попри все залишив Україні сотні наукових праць і музеї, що зберігають пам’ять про минуле.
Ким був Іван Шовкопляс? Про археолога, історика-бібліографа та музеєзнавця 8 квітня розповіли у Полтавській обласній військовій адміністрації.
Життєвий шлях археолога
Іван Шовкопляс народився 8 квітня 1921 року на Полтавщині у селі Лазірки в бідній сім’ї. Після арешту батька у 1938 році юнак закінчив школу з відчуттям необ’єктивної оцінки його знань, попри це він вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на історичний факультет. Пізніше він продовжив навчання в аспірантурі Інституту археології академії наук України.
У 1949 році науковець захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 – докторську дисертацію на тему «Мезинская стоянка. К истории Среднеднепровского бассейна в позднепалеолитическую эпоху».
Іван Шовкопляс з археологами на розкопках Фото з відкритих джерел
Він усе життя присвятив дослідженню пізнього палеоліту України, наприкінці 1940-х років очолив Середньодністровську експедицію Інституту археології АН УРСР. Саме тоді проводив розкопки біля села Лука-Врублівецька на Хмельниччині та поблизу Нагорян на Буковині. Згодом його шлях проліг на Київщину у Добранічівку, де протягом майже 20 років він досліджував залишки давньої стоянки. Не менш важливими були роботи на Мізинській стоянці на Чернігівщині та поблизу Радомишля на Житомирщині. Кожна експедиція відкривала нові сторінки давньої історії, а його ім’я поступово ставало відомим серед археологів.
Окрім цього у середині 1950-х він викладав археологію в Київському педагогічному інституті, а вже на початку 1970-х став професором кафедри археології та музеєзнавства Київського університету імені Тараса Шевченка.
Іван Шовкопляс долучився до створення Музею гетьманства в Києві та заснував Археологічний музей АН УРСР. У 1977 році він відкрив перший в Україні музей просто на місці розкопок – стоянку мисливців на мамонтів у Добранічівці на Київщині.
Іван Шовкопляс з дружиною Ганною і доньками Галиною та Тетяною. 1955 рік, Київ. Фото з відкритих джерел
За проукраїнську позицію науковця переслідувала радянська влада, після виходу його монографії 1969 року, де були згадані «небажані» вчені, Шовкопляса звинуватили в націоналізмі, книгу вилучили з бібліотек, а самого автора відсторонили від роботи в Інституті археології та позбавили можливості проводити польові дослідження. Його перевели до Центральної наукової бібліотеки, яка нині зветься Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.
Науковця крім археології завжди цікавила історія, тому він випустив бібліографічний покажчики спільно з Ганною Шовкопяс про гетьманів Івана Мазепу і Павла Скоропадського, а також спільно з Олександром Супруненком про відомого археолога, музеєзнавця Михайла Рудинського.
Переймався науковець і проблемою розкриття фондів бібліотеки, зокрема, започаткував серію «Приватні бібліотечні колекції», але видали тільки друкований каталог колекції Бориса Грінченка у 1998 році.
Експедиція на Почайні Фото з відкритих джерел
У 1995 році згідно з Указом Президента України Івану Шовкоплясу присвоїли почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», після себе він лишив понад 400 друкованих праць, зокрема, дослідницьких, пам’яткознавчих, науково-популярних, енциклопедичних, методичних, у тому числі близько 20–ти монографій, бібліографій окремих видатних вчених.
Іван Шовкопляс пішов з життя на 77 році життя 13 червня 1997 року у Києві.
Нагадаємо, що народжений у Полтаві юрист і військовий діяч пройшов шлях від служби у Владивостоці та Кронштадті до літературної творчості й роботи в уряді Української Держави. Його життя поєднало військову службу, боротьбу за українську культуру та еміграцію після більшовицької окупації.
Додамо, що історик та археолог Вадим Щербаківський залишив по собі багату спадщину починаючи з досліджень курганів і народної архітектури Полтавщини до створення фундаментальних праць про українське мистецтво і визнання за кордоном.
Раніше ЗМІСТ писав, що на межі століть Полтавщина стала лабораторією світового ґрунтознавства, саме тут Василь Докучаєв провів експедиції, що дали світові першу карту ґрунтів, колекції порід і гербарії.
Шлях ученого пролягав і через Полтавщину, так у 1877 та 1881 роках він досліджував чорноземи краю, а ці результати увійшли до його класичної праці «Російський чорнозем», за яку він отримав ступінь доктора та престижну Макаріївську премію. У 1888 році Докучаєв очолив ґрунтову експедицію Полтавського губернського земства. Вона стала знаковою подією, адже тоді створили першу в імперії карту ґрунтів, зібрали колекції порід, гербарії та видали 16 томів досліджень. Матеріали експедиції експонувалися на міжнародних виставках, де отримали високі нагороди, включно з Grand Prix.
Василь Докучаєв підтримував тісні зв’язки з Полтавою до кінця життя, для прикладу, у 1900 році він читав цикл лекцій для земських працівників, а востаннє відвідав місто у 1903 році. Після його смерті земство ухвалило рішення увічнити пам’ять ученого портретом.
