Майже рік тому було визволено Ізюм. Ізюм і багато міст Харківської області. Жах, що відчувався тоді не передати жодними людськими словами. Досі біля деяких місць чуєш буквально скрегіт і крики.
Масові поховання, знищений центр – будинки, парки, школи дерева, дороги і підприємства. Осиротілі баби на горі Кременець що дивляться на спалений степ. Морг завалений тілами до стелі і люди – люди які залишалися там увесь час, щоби все це хоч якось на собі тримати.
Сьогодні усе це побачити знову було досить дивно, бо поруч з руїнами насаджені квіти і нові дерева в тіні побитих каштанів готуються вже скинути листя.
Але зараз я не про це – наші школи там знищено авіабомбами, знищено до підвалів з усіма перекриттями. А московські церкви досі стоять неушкоджені, а де зачепило уже підлатали. Наші школи так і стоять. І поки так буде – поки їхні церкви там цілі біля наших зруйнованих шкіл ця війна не закінчиться.
Війна. Фото Богдан Куценко
Московська церква має бути знищена в Україні.
