Сьогодні за моїми підрахунками на Гуцульщині мали б відзначати Рахманський Великдень (за Григоріанським календарем). Християни називають раєм таке місце, де щастя і спокій, радість і любов будуть завжди. Древні ж гуцули звали його Рахманською країною. Практично всі дослідники Гуцульщини з найдавніших часів згадують розповіді місцевих людей про «рахманів». Швейцарський письменник Цбінден писав, наприклад, так: «Десь далеко, між небом і землею, на найвищих горах, лежить країна земної досконалості – Рахманська Земля». Але ніхто детальніше не може пояснити, де знаходиться ця країна – країна Рахманів. Я ж думаю, що Рахманська країна мусить бути невідомо де, але не на земній кулі, бо на ній в принципі не може бути такого місця, де б гуцулові було краще, ніж у себе: поміж цих ґрунів і кичер, гірських річок і озер, толок і царинок, смерекових хат і полонин. До того ж, якщо б воно було там, куди можна дістатись пішки чи конем, автом чи потягом, літаком чи кораблем – гуцул був би вже там – з цікавості. Тому їй і належиться бути десь «між небом і землею». І зовсім не йдеться про місце, наповнене казковими багатствами. Бо будь-що цінне в цьому житті, чим можна володіти, гуцул або вже має, або «міг би мати, якби хтів», або «ще ме мати». Та гуцулові йшлося не про те, щоб мати, а про те, щоб бути, від слова – наБУваТИся. Бо гуцул ще не знав таких набутків поміж праведниками, які не п’ють горіуки, не б’ються, не ворогують, не сваряться, не сквернословлять. Коротше кажучи, не роблять всього того, від чого, на жаль, не є вільним повсякденне земне життя більшості людей. Рахмани лиш мовчать, моляться або співають. А скоромне їдять тільки раз в році – на Великдень – та й то здатні поділитися одним яйцем на 12 осіб і насититися цим. Про те, що настав Великдень, вони, до речі, теж дізнаються завдяки гуцулам. Не відразу, а через чотири тижні від великодньої середи. Саме стільки часу потрібно, щоби шкарлупи з різнобарвних гуцульських писанок, кинуті на води потоків і річок, допливли до країни рахманів. Тоді й там відзначають свій – Рахманський Великдень. На їхніх храмах б’ють дзвони, які буде дано почути й побожним гуцулам, якщо вони припадуть цього дня вухом до землі.
