Після встановлення російського окупаційного режиму на лівобережній частині Херсонської області релігійна сфера зазнала докорінної трансформації, що має системний і цілеспрямований характер. Масштаб цих змін дозволяє говорити не про природне скорочення релігійної активності в умовах війни, а про свідоме формування нового конфесійного ландшафту, підпорядкованого політичним та ідеологічним завданням Кремля.
До початку повномасштабної агресії Херсонщина мала чи не найвищий рівень конфесійного плюралізму. Станом на 1 січня 2021 року на території області функціонувало 990 релігійних організації, що представляли 38 віросповідних напрямів.
Структура цього релігійного простору була багатошаровою. До найбільших релігійних організацій належали:
- Українська Православна Церква (Московський Патріархат) – 371 громада;
- Православна Церква України (Константинопольський Патріархат) – 150 громад;
- Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів – 87 громад;
- Духовне управління мусульман України – 70 громад;
- Об’єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія) – 52 громади;
- Українська церква християн віри євангельської – 46 громад;
- Українська Греко-Католицька Церква – 31 громада.
Таким чином, регіон характеризувався розгалуженою, конкурентною та відкритою конфесійною екосистемою.
Окупація регіону призвела до майже повного демонтажу цієї моделі. Станом на 31 січня 2026 року на окупованій частині Херсонщини за російським законодавством було зареєстровано лише 175 релігійних організацій, тобто менш ніж 18 % від довоєнного показника. Водночас різко звузився і конфесійний спектр: замість 38 віросповідних напрямів легально представленими залишилися лише три конфесії.
Кількісний аналіз структури цих 173 організацій демонструє виразну монополізацію релігійного простору. 148 громад, або 86 %, належать до Російської Православної Церкви, а саме: 74 громади входять до Новокаховської єпархії, а інші 74 до «Скадовської єпархії»
Примітно, що РПЦ знехтувала канонічним правом УПЦ на автономію. 27 грудня 2023 року на основі парафій Херсонської єпархії УПЦ на окупованій території Херсонської області Синод РПЦ створив «Скадовську єпархію РПЦ», призначивши управляти єпархією свого клірика у званні «єпископ Скадовський і Олешківський» Філарета (Гаврин). На це УПЦ відреагувала кволою заявою, що жодних рішень щодо змін у структурі Херсонської єпархії не ухвалювала, не згадавши при цьому, ані РПЦ, ані «Скадовську єпархію».
Єпископ Філарет (Гаврин)
Окрім того, митрополит Філарет (Звєрєв), управляючий Новокаховською єпархією УПЦ, отримавши російський паспорт, перереєстрував свої парафії за російським законодавством як «Новокаховска єпархія Російської Православної Церкви (Московський Патріархат)», хоча у листопаді 2025 року УПЦ продовжувала стверджувати, що митрополит Філарет (Звєрєв) є їхнім ієрархом.
Також на окупованій частині Херсонської області присутні Євангельські християни-баптисти, представлені 21 громадою (21 %) і зосереджені переважно у селах Широке, Володимирівка, селищі Лазурне, а також у містах Гола Пристань і Скадовськ. Ще 4 громади (2 %) становлять християни віри євангельської (п’ятидесятники), локалізовані у м. Генічеську, селищах Мирне та Каланчак.
У жовтні 2025 року у селищі Новоолексіївка була зареєстрована єдина громада мусульман «Іман (Віра)», що є важливим кроком на шляху створення муфтіяту Херсонської області. Для цього необхідно не менше трьох офіційно зареєстрованих громад.
Рустем Німетуллаєв вручає свідоцтво про реєстрацію громади «Іман». По ліву руку від нього – Павло Шувалкін – перший заступник Сальдо.
Примітно, що опікується питанням створення муфтіяту депутат незаконної Херсонської обласної думи Рустем Німетуллаєв, син ексголови Генічеської районної державної адміністрації, а нині лідера громадського об’єднання кримських татар у Криму лояльного до російського окупаційного режиму Сейтумера Німетуллаєва. Припускаємо, що така активність пов’язана з бажанням родини Німетуллаєвих закріпити своє регіональне лідерство та вплив у мусульманському релігійному світі РФ та закордоння, за аналогією з Рамзаном Кадировим.
Таким чином, навіть у межах дозволеного окупаційною владою «релігійного мінімуму» спостерігається різка ієрархізація, де домінування російського православ’я має не лише чисельний, а й політико-ідеологічний характер. Інші конфесії виконують радше периферійну, статистично маргінальну роль.
Особливо показовим є повне зникнення з легального поля українських національних церков (Православної Церкви України (ПЦУ) та Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Окупаційна влада ухвалила рішення про передачу їхнього рухомого та нерухомого майна й земельних ділянок у розпорядження місцевих адміністрацій, розірвання договорів оренди приміщень і відмову в будь-якій реєстрації, або представники РПЦ самостійно захоплювали церковне майно, як наприклад храм Архістратига Михаїла УГКЦ в с. Олександрівка Скадовської громади.
Священнослужителям, які обіймали церковні посади в цих парафіях, відмовляли служити в їх храмах, у можливості реєструвати будь-які громадські організації, що фактично означало інституційну ліквідацію їхньої присутності. Значній частині кліру довелося виїхати з окупованої території. Припускаємо, що дехто зі священників пішов у підпілля, щоб не покидати своїх прихожан.
Відомі факти вбивств (клірик ПЦУ Артем Якіменко з Херсона, настоятель храму ПЦУ у Каланчаку Степан Подольчак) та переслідування церковнослужителів (настоятель храму ПЦУ у Добропіллі Долматівської громади Платон Данещук), розгрому парафій (громада «Свідків Єгови» у с. Новософіївка Лазурненської громади). Примітно, що з боку російської окупаційної влади переслідувались і священики Української Православної Церкви (Московська Патріархія), які були запідозрені у нелояльності.
Іподиякон Артем Якименко 
Священник Степан Подольчак
У сукупності ці факти свідчать про формування на окупованій території Херсонської області нового конфесійного порядку – монополярного та жорстко контрольованого. Релігійна сфера інтегрується в систему окупаційного управління, де Російська православна церква виконує функцію ключового інституційного партнера влади, а інші конфесії допускаються лише в обмеженому, контрольованому форматі. Така трансформація має всі ознаки системної релігійної нетерпимості й є складовою ширшої політики ідеологічного контролю та соціальної інженерії на тимчасово окупованих територіях.
