Колаж ЗМІСТу
0Вікторія Іванова17 лютого 2026, 16:02
Воїн схилив голову 16 травня 2025 року на Донеччині прикривши собою побратимів. Рідні провели захисника у засвіти через дев’ять місяців після загибелі.
Про те, що Василь Великоіваненко загинув 17 лютого повідомили у Хорольській міській раді.
Життєвий шлях воїна
Василь Великоіваненко Фото з відкритих джерел
Василь Великоіваненко народився 28 червня 1987 року на Луганщині у місті Алчевськ. У раньому віці він залишився сиротою, тому з трьома сестрами провів дитинство в інтернаті, де загартувався серед труднощів і не дозволив обставинам зламати себе.
Після школи вступив до Сєвєродонецького політехнічного коледжу Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, де здобув диплом молодшого бакалавра з автомобільного транспорту. Освоївши ремонтно-оздоблювальну галузь займався ремонтом побутової техніки та електромоторів.
У 2012 році чоловік поїхав до Києва у пошуках кращого життя, там він працював майстром з ремонту осель, створював затишок і комфорт для багатьох родин. Знайти власний дім у мирному житті йому не вдалося, він віднайшов його на фронті, де боронив Україну зі зброєю в руках. Після деокупації у 2022 році працюючи у селі Дмитрівка Бучанського району зустрів майбутню цивільну дружину – Інну Левченко.
Прощання із захисником Фото Хорольської громади
4 січня 2025 року Василь добровільно прибув до Оболонського РТЦК та СП у Київській області, де його мобілізували до війська. Перед відправленням на передову він проходив базову військову підготовку в 169-му навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого, більш відомому як «Десна» на Чернігівщині.
Василь Великоіваненко. Прощання з воїном Фото Хорольської громади
Навесні того ж року він потрапив на прифронтову лінію біля села Великомихайлівка на Дніпропетровщині, а згодом відправився у найгарячіші точки Донеччини. Служив старшим бойовим медиком 5-ї розвідувальної групи 9-ї роти спецпідрозділу 71-ї окремої єгерської аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. 16 травня 2025 року поблизу села Бурлацьке Волноваського району, виконуючи бойове завдання, він загинув прикриваючи побратимів. Протягом дев’яти місяців бійця вважали безвісти зниклим за особливих обставин. Після проведення ДНК-експертизи особу бойового медика ідентифікували і 6 лютого цього року, його офіційно визнано загиблим.
У воїна лишилися цивільна дружина Інні, дворічна донька та прийомний син. Василь Великоіваненко знайшов вічний спокій на Полтавщині у селі Покровська Багачка.
Вічна пам’ять герою!
Згадаймо імена полеглих на фронті земляків
Валерій Кабачок народився 11 лютого 2003 року у селі Горошине Кременчуцького району. Молодший сержант загинув 11 лютого від російського артилерійського обстрілу на Харківщині. Про це ЗМІСТу повідомив речник Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Роман Істомін.
Віталій Гасенко народився 14 липня 1977 року на Полтавщині у селищі Ромодан. Після навчання він одразу пішов працювати, таким чином не один рік працював бригадиром. Воїн добровольцем доєднався до лав Збройних Сил. Він служив у складі 4-ї окремої важкої механізованої бригади у званні головного сержанта. Воїн схилив голову під час виконання бойового завдання 11 лютого на Донеччині.
Віктор Єна народився 4 серпня 1976 року на Полтавщині у місті Пирятин. На захист батьківщини його призвали за загальною мобілізацією 3 травня минулого року. Воїн схилив голову під час виконання бойового завдання 25 січня в районі населеного пункту Різдвянка на Запоріжжі.
Володимир Барвінко родом з села Княжа Лука. З початком повномасштабної війни, чоловік вирішив приєднатися до лав захисників. Солдат служив на посаді розвідника-кулеметника 71-ї окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ. 28 грудня 2024 року Володимир Барвінко загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Янтарне Покровського району на Донеччині.
